У кожного покоління свої кумири.   У моїх ровесників – це Муслім Магомаєв. Втім, тоді ще й слова такого, мабуть, не вживали. Просто називали його улюбленим співаком.

17 серпня день народження Мусліма Магомаєва, пік популярності якого прийшовся на другу половину тепер вже минулого століття.

Тоді було багато пісень Мусліма, але дуже мало інформації про самого співака. А це, в свою чергу, породжувало різні чутки та домисли.

Сьогодні простори Інтернету пропонують нам безліч матеріалів про видатного співака: різноманітні спогади, статті, книги, навіть художній фільм. І, звичайно, чудову можливість послухати пісні у його виконанні.

Але я хочу повернутися до 1999 року, коли видавництво «Вагрус»  випустило у широкий світ біографію та мемуари під назвою «Любовь моя - мелодия Муслим Магомаев».

Книга стала відкриттям  для всіх шанувальників творчості великого співака: неочікувана, відкрита, місцями парадоксальна, вона залишала простір для читацьких питань та фантазій.

У 2019 році у видавництві АСТ вийшла друком ще одна цікава книга «Живут во мне воспоминания Муслим Магомаев», яка була перевидана вже наступного року.

Як зазначається у анотації: такі перевидання завжди своєчасні та актуальні, тому що вони, по-перше, дозволяють читачу з позицій сьогодення ще раз оцінити, відчути великий період історії країни з досить незвичного ракурсу: очима дуже популярного на той час естрадного та оперного співака, супер зірки. А по-друге, ще раз прослідкувати, по новому побачити знакові особливості  розвитку самої творчої особистості.

Тому, шановні прихильники творчості Мусліма Магомаєва, черговий раз згадуємо  свого кумира та відкриваємо його заново.

Хочу навести ще один цікавий факт: у далекому 1993 році вийшла ще одна книга  М. Магомаєва під назвою «Великий Ланца». Вона розповідала про життя та творчість видатного американського співака Маріо Ланца. Автор книги на великому фактичному матеріалі розкрив блискучу співучу кар’єру  та трагічну долю Ланца.

 

 

Десь років три тому я познайомилась з творчістю англійської романістки, журналістки Дж. Моєс. Її найвідоміший твір «До зустрічі з тобою». Саме з цієї книги і розпочалося моє знайомство з автором. Книга дуже емоційна, як кажуть, «зайшла в моє серце». Потім перечитала все доступне як у паперовому варіанті, так і в електронному вигляд. Щось подобалось більше, щось менше, але такого емоційного стану, як від першої книги, вже не було.

І ось нова зустріч з Дж. Моєс. На цей раз це книга у російськомовному перекладі  «Дарующий звезды». Чому я про неї пишу тут?

А тому, що її герої – наші з вами колеги, шановні бібліотекарі.

Чи знали ви, що за часів Великої депресії, щоб вирішити проблему безробіття та підвищити рівень грамотності населення,  у деяких районах США був запропонований антикризовий проект, який мав назву

"Pack Horse Library" – кінна бібліотечна служба. У реалізації проекту прийняли участь жінки, які організували збір книг та журналів, їх збереження та доставку до читача. Сучасною мовою: організували роботу пересувної бібліотеки.

До речі, до проекту "Pack Horse Library" мала безпосереднє відношення Елеонора Рузвельт - перша леді тодішнього президента США.

 В основі роману Дж. Моєс лежить описаний історичний факт. Йдеться про жінок-бібліотекарів  штату Кентуккі, які на конях доставляли книги у віддалені гірські селища.

Звичайно, у кожної героїні своя доля, за якою ми слідкуємо протягом всієї книги. Книга про дружбу, підтримку, кохання, але я її читала, перш за все, з професійної точки зору. Сучасні бібліотекарі доставляють своїм читачам книги на велосипедах, а тут приклад кінної бібліотеки. Раджу і вам почитати цю книгу.

 

 

 

           Нещодавно, 22 травня,  відзначався щорічний Міжнародний день біологічної різноманітності.

У Конвенції про охорону біологічного різноманіття термін “біологічне різноманіття” визначається як “різноманітність живих організмів з усіх джерел, включаючи, серед іншого, наземні, морські та інші водні екосистеми і екологічні комплекси, частиною яких вони є; це поняття включає у себе різноманітність у рамках виду, між видами і різноманітність екосистем”.

Поняття «біорізноманніття» почало широко застосовуватись після того, як у 1986 р. у США відбувся Національний форум з біорізноманіття, а у 1988 р. відомий американський біолог Едвард Вілсон видав книжку «Біорізноманіття» з матеріалами форуму.

Біорізноманіття, яке ми бачимо сьогодні, – це продукт еволюції життя впродовж мільярдів років, який визначається природними процесами, і на який все більше впливає людська діяльність.

Ось такі світлини зробив один із користувачів бібліотеки саме в Міжнародний день біологічної різноманітності.

 

         

Традиційно у третій четвер травня українці святкують День вишиванки.  Він не є офіційним, але відзначають його не тільки в Україні, але й за її межами – українці та всі прихильні до нас та до нашої культури люди.

Акція бере початок з ініціативи студентської молоді факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького університету імені Юрія Федьковича. У 2006 році вони запропонували один день року присвятити українській вишитій сорочці. Можна сказати, що свято існувало й відзначалося у вузькому колі, але у 2014 році воно вийшло не тільки за межі гуртка свідомого українського студентства, але й за межі самої України.

Ми також не залишись осторонь: презентація книжкової виставки «Українська вишивка».

            Ви любите мандрувати? Я  ДУЖЕ. Ось напередодні Дня Європи в Україні  спробувала поєднати любов до мандрів та любов до книги в презентації. Пропоную  здійснити віртуальну подорож разом зі мною.

 

       

11 травня 1927 року створена Американська академія кіномистецтва і заснована вища нагорода американського кінематографа – премія «Оскар».

Чудова нагода перечитати останній номер журналу «Личности», який повністю присвячений оскароносним  особам.

Серед героїв Джек Ніколсон, Одрі Хепберн, Інгрид Бергман, Марлон Брандо, Меріл Стрип,  Стівен Спілберг, Альфред Хічкок, Уолт Дісней.

Як на мене, то я перечитала із задоволення весь номер – від першої до останньої сторінки.

А тепер до історії.

11 травня 1927 року на банкеті в Голлівуді (Каліфорнія, США) президент студії «Metro-Goldwyn-Mayer» запропонував заснувати спеціальну нагороду за найкращі досягнення в кінематографічній царині. Художній керівник студії Седрік Гіббонс, котрий теж був тоді присутній у залі, намалював фігурку лицаря, що стояв на котушці з кіноплівкою. Засновники академії на цьому банкеті затвердили ідею нагороди разом з її ескізом. Такою є історія народження «Оскара».

Перша статуетка була виліплена в 1928 року скульптором Дж. Стенлі. Вона зроблена зі сплаву міді, олова і стибію, покритого шарами міді, нікелю, срібла і золота. Її висота – 34 см, вага – 3,8 кг. Номери на «Оскарі» почали вибивати з 1949 року, почавши з 501 номеру. Перший «Оскар» був вручений акторові Емілю Дженнігсу, до того ж достроково – у лютому 1929 року, хоча перша церемонія вручення нагород відбулася 16 травня 1929. У перший рік було присуджено 15 премій. Церемонія не була удостоєна уваги преси і тільки в наступному році з церемонії вручення премії місцева радіостанція вела прямий репортаж. Кількість премій скоротили до 7 – за кращу чоловічу і жіночу ролі, фільм, режисуру, сценарій, операторську роботу і роботу художника-постановника. Поступово число категорій, за якими присуджувалась нагорода, збільшувалося, досягнувши 24 основних номінацій.

 Цього дня....

5 травня,  440 років тому, у 1581 році, вийшов друком перший східнослов’янський календар і водночас останнє видання Івана Федорова – «Хронологія». ця знаменна подія в Острозі, що мав тоді славу «волинських Афін». Перший східнослов’янський календар Івана Федорова – віршоване пояснення назв місяців церковнослов’янською, гебрейською й старобілоруською мовами білоруського поета Андрія Римші. Власне це не був календар у сучасному вигляді, а звичайна листівка, яку називають «Хронологією». Єдиний екземпляр «Хронології» зберігається в державній бібліотеці Петербурга. Острозька типографія була заснована Іваном Федоровим у 1578 році в маєтку князя Костянтина Острозького і була четвертою (останньою) серед усіх заснованих друкарем. В Острозі Іван Федоров надрукував і першу повну слов’янську Біблію (так звана Острозька Біблія), яка відома у варіантах з датами виходу 1580 і 1581 років. На сьогодні збереглося приблизно 250 екземплярів Книги. Завершивши справи в Острозі, Іван Федоров поїхав до Львова, де намагався організувати нову типографію. Крім того, 1853 року Іван Федоров побував у Кракові, Відні і, можливо, у Дрездені, в архіві якого зберігся лист типографа саксонському курфюсту Августу, написаний у Відні 23 липня 1583 року. Повернувшись до Львова наприкінці 1583 року Іван Федоров захворів і помер. Похований в Онуфрієвському монастирі. Що стосується Андрія Римші, то він був не тільки знаним поетом і перекладачем, але й воїном - воював проти Московії. З 1585 року жив у Вільно (нині Вільнюс).

А ще цього дня, 100 років тому (1921),  французький парфумер Ернест Бо презентував публіці нині вже легендарний аромат «Chanel Nº 5» – створений на замовлення Коко Шанель. За легендою, Коко Шанель попросила пана Бо створити «штучний жіночий аромат, який пахне Жінкою». Бо, попри своє «китайське» прізвище, був французом, спадковим парфумером. До 1917 року він мешкав у Росії, віддано працював на Романових. Після більшовицького перевороту змушений був утікати на батьківщину. Більшовикам парфуми були ні до чого, а от кров французу вони точно б пустили. Їхній вождь – Володимир Ульянов-Ленін любив, аби жінка пахла як Женевське озеро пізньоосіннього ранку. Ернест Бо став першим парфумером, котрому вдалося на основі альдегідів створити повноцінний аромат. Парфумер надав Коко Шанель на вибір десять ароматів, із яких вона вибрала п’ятий – звідси й назва парфумів. Крім того, улюбленим числом Шанель була п’ятірка. Не менш революційним за сам аромат був і флакон, в якім його було презентовано. Якщо раніше виробники занадто багато уваги приділяли їй уваги, надмірно переобтяжуючи декоративними елементами, то Шанель, яка була прибічницею граничної строгості ліній і аскетизму, запропонувала простий прозорий флакон у вигляді паралелепіпеда, аби ніщо не заважало милуватися золотавою рідиною. І сама ідея, і саме виготовлення – все в цій майже сторічній історії вкрилося тьм’яною патиною легенд. До нас дійшов лише чистий запах парфумів, що стали одним із багатьох символів Франції.