День книголюба
Традиція відзначати День
книголюба зародилася в США, однак у наш час цифрових технологій перекинулася й
на інші країни та континенти.
День книголюба - це
щось на кшталт Гелловіну для бібліофілів. Традиція щорічного відзначення цього
дня зародилася в Сполучених Штатах і так само стала поширюватися світом, як і
чудернацькі й почасти моторошні практики святкування Гелловіну. Кому саме спало
на думку започаткувати таку 24-годинну данину пошани до цього найдавнішого
носія друкованого слова, невідомо. У кожному разі, вже протягом трьох років 9
серпня бібліофіли з великим пієтетом відзначають це свято.
Цікаво, що День
книголюба, тобто шанувальника цього, так би мовити, аналогового носія
інформації через пандемію COVID-19 цьогоріч відзначається майже цілком у
цифровому форматі. Тут особливу роль відводиться соцмережі Twitter, що стала
місцем збору затятих бібліофілів. Щоб пересвідчитися в цьому, варто поглянути
на такі хештеги як #bookloverday, #BuchlieberTag або
#díamundialamantesdeloslibros.
Слово
"бібліофіл" походить від грецьких "бібліон" і
"філеа", що в перекладі - "книга" і "схильність, або
сильна пристрасть", а в підсумку - "книголюб". Зазвичай
бібліофіли не полюють за книгами через їхній зміст, натомість їх радше вабить
вік книги, її обрамлення, обкладинка, авторство, видання й наклад або інші
нюанси та особливості, що роблять її такою раритетною, цінною та бажаною.
Пристрасть
колекціонувати книжки існує практично відтоді, як існують і самі книги.
Найвідомішим бібліофілом стародавнього світу був, мабуть, ассирійський цар
Ашшурбанапал, який зібрав у своєму палаці десятки тисяч тогочасних письмових
джерел та пам'яток. Дещо згодом, уже в римську епоху відомий римський політик,
красномовець і філософ Цицерон, який був сам затятим колекціонером книжок,
сказав: "Якщо хтось має садок і бібліотеку, то він має все, що
потрібно".
Уже в іншу епоху
англійський гуманіст Річард Аунгервілл близько 1470 року видав працю
"Бібліофілон". Вона стала чимось на кшталт кодексу шанувальника
книжок. У ній, зокрема, є й такі слова: "Книжки - це справжнє багатство,
божественний дар, якого людині ніколи не буде задосить".
Після революції 1848 року в Парижі граф Рауль Леонор Ліньєроль майже повністю відійшов від суспільного життя, щоб якомога далі від людей цілком присвятити себе своїй книгозбірні. Одну зі своїх паризьких квартир він відвів виключно під бібліотеку. Особливістю аристократа-книголюба було те, що він приховував свою пристрасть, тобто колекціонування книжок стало його таємним хобі й самоціллю, коли головне - зібрати й заховати. Коли його запитували про наявність окремих праць, він навіть заперечував, що вони є в його колекції. Подейкують, що хтось пропонував йому цілих два мільйони франків за його колекцію, але граф без роздумів відхилив таку щедру пропозицію. Вже після його смерті в 1893 році зібраний ним книжковий скарб був проданий за 1,1 мільйона франків.
Якщо вірити Книзі
рекордів Гіннесса, то найбільшу колекцію книжок з автографами зібрав
американський пастор Річард Воррен з Каліфорнії. У його бібліотеці налічується
2381 книжка з авторським підписом.
Так само в Книзі
рекордів Гіннеса зазначається, що взагалі найбільшою приватною книгозбірнею
світу володіє інший американець - Джон Бенгем, який проживає в містечку Авока в
штаті Індіана. Його приватна колекція налічує понад 1,5 мільйона томів. Частину
книжок колекціонер зберігає в гаражі, а решта лежить захищена брезентом у
його саду.
Затятим колекціонером
книжок був також і легендарний німецький "король моди"
- кутюр'є Карл
Лаґерфельд. Кажуть, що його
книгозбірня налічувала 300 тисяч примірників. Лаґерфельд колись сам
казав, що щодня купував по 30-40 книг. Тільки для того, щоб розмістити свою
бібліотеку, зірковому дизайнеру знадобилося сім квартир. На тлі
цього цікаво було б дізнатися, як саме Лаґерфельд відзначав 20 лютого,
адже саме на цю дату припадає так званий "День чистоти книжкових
полиць". До речі, походження цього дня так само невідоме.
Утім, трапляється й
таке, що в декого цілком безневинна пристрасть колекціонувати книги може
перерости ледь не на манію або психічне відхилення. Доходить до того, що декого
таке відхилення штовхає навіть на порушення закону.
Однією з таких вад у
свідомості вважається бібліоклептоманія, тобто непереборне бажання поцупити
якусь книжку. Найвідомішим прикладом такого збочення став директор розташованої
в Неаполі бібліотеки Biblioteca dei Giralamini Маріно Массімо Де Каро. У нього
настільки свербіли руки, що впродовж 2011 та 2012 років він крав книги ледь не
по всій Італії, навіть у себе вдома. А потім він нелегально перепродавав
викрадені раритетні видання праць Галілео Галілея, Коперника, Кеплера та
Ньютона. За цей час клептоман накрав раритетів на загальну суму три мільйони
євро. Утім, коли його викрили, за ґрати суд його не відправив, натомість йому
присудити сім років домашнього арешту. Власне, для читання часу аж задосить.
