Щороку 11 грудня  в день народження аргентинського співака Карлоса Гарделя і композитора Хуліо де Каро у світі відзначається Міжнародний день танго.

До того часу, як потрапити в Європу і стати вишуканим аристократичним танцем, танго було танцем-протистоянням радше між чоловіком і чоловіком. Це був танець найбідніших, танець мешканців соціального дна – портових робітників, чужинців, що приплили за океан у пошуках ліпшої долі, мовчазних волоцюг, що не випускали з рота цигарки, а з рук – ножа. Лише згодом у парі одного з чоловіків змінила жінка, але дух протистояння (навіть у здавалося б повному злитті) залишився.

До Європи, а саме до Франції, танго «експортував» Карлос Гардель. Тут танго отримало свою інтерпретацію: якщо в Аргентині танцювали буквально «душа до душі», то європейці виконували його на чималій відстані одне від одного. В Європі танго стало надзвичайно  популярним вже до 40-х років ХХ ст., коли з’явилась стилізація цього танцю.

Як зауважив аргентинський письменник Ернесто Сабато, «Танго є танцем інтровертним, ба навіть інтроспективним: сумна думка, яку танцюють…

На сьогодні танго є таким самим символом Аргентини, як корида є символом Іспанії. І подобається нам чи ні, правда й те, що таке спрощення несе щось глибоко правдиве, позаяк танго втілювало основні риси країни, на порозі якої ми стояли: змішання, ностальгію, смуток, крах, драматизм, невдоволення, лють і непевність». В Аргентині 11 грудня був оголошений Національним днем танго ще в 1977 році. Так само на національному рівні відзначають день танго і в Уругваї. 30 вересня 2009 року на прохання міст Буенос-Айреса й Монтевідео .

ЮНЕСКО визнало танго нематеріальною культурною спадщиною людства.

«Танго смерті» – це роман про Львів 30-их років. У творі йдеться про долю чотирьох повстанських родин: української, німецької, польської і єврейської.

Манеру Юрія Винничука можна миттєво упізнати, настільки вона відрізняється від усього, що для нас звичне у нашій літератур. Але манера письма у цьому романі – це також і новий Винничук із захоплючим сюжетом, в якому є і пошуки давнього манускрипту, і таємниця «Танга смерті», яке виконували в’язні Янівського концтабору у Львові. Це книга, яку мовби не читаєш, а живеш у ній

 

10 грудня у 1901 році, в п’яту річницю смерті шведського інженера-хіміка, винахідника і промисловця, засновника Нобелівських премій Альфреда Бернхарда Нобеля (1833-1896), у Стокгольмі та Осло були вручені перші премії, які на сьогодні є одними з  найпрестижніших міжнародних відзнак.

Першими лауреатами стали: Вільгельм Рентген (Німеччина, фізика), Якоб Ван-Гофф (Нідерланди, хімія), Еміль Берінг (Німеччина, фізіологія і медицина), Франсуа Сюллі-Прюдом (Франція, література), Жан Анрі Дюнан (Швейцарія, премія миру) та Фредерік Пассі (Франція, премія миру).

Традицію вручати премії саме в цей день (день смерті Нобеля) продовжено й нині. Як правило, церемонія нагородження проходить в столицях Швеції та Норвегії. В Стокгольмі королем Швеції вручаються премії в галузі фізики, хімії, фізіології та медицини, літератури й економіки, а премія миру – в Осло головою Норвезького нобелівського комітету в присутності короля Норвегії та членів королівської родини.

Проте цього року, через пандемію коронавірусу, вручати Нобелівські премії лауреатам будуть не в Стокгольмі, а в їхніх рідних країнах. А от премію миру вручать в основній аудиторії Університету Осло. Натомість відбудеться телевізійна церемонія, під час якої будуть онлайн-включення з різних країн світу. Разом з тим, відмінені і традиційні Нобелівські банкети в Стокгольмській ратуші і в Осло. Передбачається, що цьогорічні лауреати будуть запрошені на церемонію нагородження та банкет в наступному році.

 

 

День української хустки:

історія, значення

7 грудня, відзначається Всесвітній день української хустки. Свято з’явилося зовсім нещодавно, але завдяки діаспорі воно відразу ж набуло статусу всесвітнього.

Як виник День української хустки

День української хустки почали відзначати лише рік тому з ініціативи групи громадських діячів, акторів та успішних жінок України. Вінницькі активістки розпочали святкування дня, присвяченого українській хустці, 7 грудня 2019 року.

Започатковане свято з метою, аби об’єднати жінок різного фаху, віку та національності для збереження українських традицій. Адже з давніх-давен в українських сім’ях оберегом, символом любові й злагоди слугувала саме хустка.

Дівчата та жінки раніше носили хустку впродовж усього року. При цьому вона була обов’язковим головним убором заміжньої жінки. Хустка була ознакою соціального стану жінки: молодиці носили білі або яскраві хустки, старші жінки – темні, вдови – чорні. Вона також свідчила і про рівень достатку родини, адже заможні жінки покривали голову хустками із дорогих тканин, бідні – із дешевших.

День української хустки: традиції свята

Цього дня з нагоди свята українки в різних країнах світу беруть участь у флешмобі "Зроби фото з хусткою". Суть його полягає в тому, щоб одягнути хустку, сфотографуватися в ній, після чого викласти світлину в соціальних мережах із хештегами  #Берегине_моя_українська_хустко #УкраїнськаХустка.

Минулого року Всесвітній день української хустки відзначили громади декількох країн, зокрема Іспанії, Канади та США.

 

7 грудня день народження Катерини Білокур (1900–1961), видатної української художниці, майстра декоративного розпису.

Автор фантасмагоричних пейзажів та натюрмортів - «Декоративні квіти» (1945), «Привіт врожаю» (1946), «Колгоспне поле» (1948-1949), «Цар Колос» (1949), «Сніданок» (1950), «Квіти і берізка ввечері» (1950) та ін.

 Катерина Білокур не здобула навіть початкової освіти. Читати, писати і малювати навчилася самотужки. Батьки забороняли їй вчитися, спалювали малюнки. Вона потайки виривала аркуші з школярського зошита молодшого брата й малювала. А ще брала шматочки полотна у матері, дошки – у батька. Пензлики робила сама.

Її кумиром, святим був Тарас Шевченко.

Під час війни Катерина Білокур хворіла, була прикута до ліжка.

Потім був голод 1947 року, коли багато хто з односельців помер, а її сім’ю врятували декілька колосків. Саме цим колоскам художниця присвятить картину «Цар-Колос», увіковічнивши на полотні скромне колосся пшениці.

У 1954 році вісім картин художниці експонуватимуться на виставці в Луврі, удостояться компліменту Пікассо. Три картини, серед яких був і «Цар-Колос», назавжди залишаться за кордоном – їх викрадуть.

1977 року в селі Богданівка (батьківщина мисткині) відкрито музей-садибу художниці. На мольберті в її кімнаті – недописана картина – розкішні жоржини на синьому тлі.

 

3 грудня день народження Григорія Сковороди (1722-1794), видатного українського просвітителя-гуманіста, філософа, поета, істинного християнина і просто вельми оригінального чоловіка.

Григорій  Сковорода  народився в селі Чорнухи Лубенського полку на Полтавщині, в сім’ї малоземельного козака.

В 1734-1753 рр. з перервою навчався в Києво-Могилянській академії.

Протягом кількох років (1741-1744) обдарований юнак був співаком придворної капели в Петербурзі. Потім знову навчався в Академії, а в 1745 виїхав до Угорщини (1745-1750).

На початку 1751 році викладав поетику в Переяславській семінарії, де розробив курс лекцій, згодом заборонений місцевим єпископом.

Після звільнення з семінарії Сковорода знову вчився, а потім був домашнім учителем. З 1759 року він працював на посаді викладача в Харківському колегіумі, але через вільнодумство і сутички з наставниками колегіуму знову був змушений залишити улюблену педагогічну роботу. В 1768 Сковороду востаннє запросили викладати у додаткових класах при Харківському колегіумі, де він прочитав власний курс лекцій з етики. Та, оскільки просвітительська концепція моралі у Сковороди розходилась з офіційно-церковною, його звільнили з посади, позбавивши можливості педагогічної роботи, до якої у нього були і хист, і відповідні знання.

Останні 25 років свого життя Сковорода провів у мандрах по Україні, поширюючи своє філософське вчення серед народу – чернець без ряси, мандрівник, самітник. За способом мислення – філософ, богослов, містик. За способом діяння – учитель, письменник, проповідник, «мандрівний університет». Жив по садках, монастирях, пасіках, де міг справді відчути, як тихо збігає час, де мав нагоду влаштувати своє життя за порадами здорового глузду, згідно із заповідями Ісуса Христа. Саме в цей період і створив він основні філософські твори.

Помер Сковорода 9 листопада 1794 року в с. Іванівці на Харківщині (нині с. Сковородинівка, Золочівського району).

Вмираючи, мандрівний філософ попросив написати на його могилі такі слова: «Світ ловив мене і не спіймав». Це була квінтесенція цілого його життя.

 ЗИМА В КНИГАХ

Сьогодні – перший день зими. Попереду – ціла низка новорічних та різдвяних свят. Зима – найбільш книжкова пора. Погодьтесь, що холодний зимовий вечір найкраще присвятити приємній книзі. Загорнутися у теплий плед, зігрітися ароматним напоєм і зануритися у захопливу історію.

 Пропоную вам невелику добірку «зимових» книг.

 Чарльз Діккенс «Різдвяна історія»

Нетлінна класика і, мабуть, «найзимовіша» книга. Історія старого скнари Скруджа, людини, чий сенс життя  – гроші. Цей похмурий чоловік відмовляється розуміти, чого люди так чекають на Різдво і так йому радіють. Відпочивають, не працюють  – яка ж з того вигода? Благодійники навколо, так і хочуть здерти грошики! Ще й клерк відпрошується додому ... Як же це все огидно!

 Буркотун Скрудж вирушає додому навіть не здогадуючись, які гості там чекають на нього і як за одну ніч перевернеться його життя... Це не тільки ідеальна книга для створення святкової атмосфери, а й можливість зробити для себе корисні висновки. Сніг за вікном, міцний чорний чай з лимоном і «Різдвяна історія» – кращий рецепт для зимового вечора.

Микола Гоголь «Ніч перед Різдвом»

 Ще одна улюблена класика. Містична і дуже атмосферна історія про українське село напередодні Різдва. Про коваля Вакулу, якому терміново потрібно добути царицині черевички для своєї коханої Оксани; про чорта, який вкрав місяць з неба; про таємничу Солоху, яка у мішках ховає людей і всяку нечисть, про тих, хто у тих мішках сидить...

 Знайома всім історія, цікава і така рідна. Пронизана українськими традиціями, вона створює святковий настрій. Колядка, чашка теплого узвару і «Ніч перед Різдвом» створять справжнє диво.

  «Лускунчик і Мишачий Король» Ернста Теодора Вільгельма Гофмана

Це – зимова казка про очікування чуда. Тут чимало символів – це шлях героя від хлопчика до чоловіка, така собі чоловіча ініціація. Сім голів мишиного короля можна легко асоціювати із тими сімома (або, може, й більше) страхами, які існують всередині нас і наче миші, виповзають вночі. Це казка про жіночу любов (бо про що ж ще треба розповідати казки довгими зимовими вечорами), яка рятує головного героя і надихає його на подвиги.Діти трішки лякатимуться цієї казки, бо у ній є страшний мишачий король. Але я б рекомендувала все-таки читати дітям цю історію, адже саме у дитинстві в них утвердиться бажання боротися зі своїми страхами і підтримувати одне одного.

 «Різдвяний янгол»  Автори: Ярослава Терлецька, Галина Петросаняк

Ці історії переносять у Карпати і в Різдво, як машина щастя. Адже саме там щастя було найоднозначнішим —  у карпатському дитинстві Ярослави Терлецької і Галини Петросаняк. Тут органічно сплітаються казкові сюжети, гуцульський дух і старовинні коляди. Ця книжка зігріє душу і дітей, і дорослих. 

 

«19 різдвяних історій»   Автори: Бабкіна Катерина, Бату Дорж та інші.

Див забагато не буває, правда? І коли ж на них чекати, як не на Різдво? Адже це час безцінних подарунків, фантасмагорії та химерних пригод, час, який повертає нас у дитинство та відкриває нові сенси дорослішання. Це пора пошуку умиротворення та батьківського тепла, пора, коли самотність переживаєш особливо гостро. І саме в цей час повсякденність можуть наповнювати чудеса, а іскри любові запалюють життя з новою силою.

19 сучасних українських письменників написали історії про те, яким різним буває Різдво. Про те, яким різним буває життя.

Читайте, насолоджуйтесь.

 СТРАЧЕНІ ГОЛОДОМ: 10 КНИГ ПРО ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРІВ

28 листопада в Україні вшановують пам'ять жертв голодоморів. 

Традиційно у цей день громадяни відвідують поминальне богослужіння і покладають символічні горщики з зерном та свічками до пам'ятників жертвам голодоморів в Україні. У церемоніальних заходах біля Меморіального знаку «Свічка пам'яті» в Києві також беруть участь перші особи держави, керівники іноземних країн, парламентів та міжнародних організацій, урядовці з різних країн, дипломати, представники релігійних конфесій, регіональні делегації, громадські і культурні діячі, свідки Великого Голоду

Інтернет-видання «Українські Новини» зібрало найкращі твори про найболючіший період української історії.

«Жовтий князь» Василя Барки

Це перший в світовій літературі професійний твір, який було присвячено голодомору 1932-1933 років. Український письменник Василь Барка думав над темою для своєї книги 25 років. Записуючи свої спогади і слова очевидців він почав написання ще в 1943 році, перебуваючи в таборі Ді-Пі (Displased Persons) в Німеччині.

 «Зернятко надії» упорядника Людмили Юрченко

Це унікальний в своєму роді твір - перша добірка художніх творів для дітей від 6 до 12 років про Голодомор. У книзі зібрано 17 творів - як прозових, так і поетичних - в яких розповідається про Голодомор 1932-33 років. Трагічні події висвітлені з урахуванням уразливості дитячої психіки, щоб маленькі читачі без агресивних сцен і натуралістичних подробиць могли відкривати для себе непрості сторінки нашої історії.

«Національна книга пам'яті жертв голодомору 1932-1933 років в Україні» видана на замовлення від Українського інституту національної пам'яті

Ця книга складається з загальнонаціонального тому і 18 регіональних томів, підготовлених в регіонах, які постраждали від Голодомору 1932-1933 років в Україні: Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій, Житомирській, Запорізькій, Київській, Кіровоградській, Луганській, Одеській, Полтавській, Сумській, Харківській, Херсонській , Черкаській, Чернігівській областях та в місті Києві. Підготовка томів здійснювалася обласними та Київською міською державними адміністраціями під керівництвом УІНП.

«Спогади носівчан про голодомор 1932-1933 років» упорядника Анатолія Буняка

Це книга свідчень очевидців і учасників трагедії. Автор передмови та упорядник - вчитель історії та краєзнавець А. І. Буняк. У 1932 - 1933 роках радянська влада організувала в Україні геноцид. Сталінський режим намагався замести сліди свого злочину - знищувалися всі документи, що підтверджують факт голодомору. Пізніше заборонялося писати і говорити про ті страшні часи. Однак, незважаючи на терор, репресії, знищення, залишилися свідки подій 1932-33 років. У цій книзі жителі українського міста Носівка свідчать: "Так, голодомор був".

«Марія» Уласа Самчука

Голодомор! Жах цієї трагедії подається крізь призму образу звичайної української жінки Марії, яка зіштовхується з ним на сімдесятому році свого нелегкого життя. Цей твір був написаний багато років тому, але і тепер він не втратив своєї сили та актуальності.

«Чорна дошка» Наталки Доляк

Страшні видіння приходять до головного героя книги, Саші, у снах. Висушені голодом жінка і маленькі діти заглядають йому в обличчя скляними очима, безмовно благають про допомогу, простягають до нього руки... Лесю Терновому, прадіду Саші, є що розповісти онукові про цих людей. Тому що він - один з них. Один з тих, хто вижив, пройшовши через пекло Голодомору 30-х років.

«Солодкий сніг» Олександра Мотиля

 В оригіналі ця книга називається Sweet Snow. Її написав американський історик українського походження в 2013 році. Дії в романі розгортаються взимку 1933 року. Поки в країні триває жахливий голод, таємна поліція арештовує підозрюваних у шпигунстві. В одній тюремній камері опиняються німецький аристократ із Пруссії, єврей-комуніст із Нью-Йорка, польський дипломат зі Львова та український націоналіст із Відня. При перевезенні автомобілем вони тікають. Герої книги проходять через знищені села, бачать зруйновані поселення і замерзлі тіла. Намагаючись вижити, вони борються з жахом голоду, власних ілюзій і слабкостей, заглядаючи прямо в обличчя смерті.

«Голодомор (1932-1933) - невідома українська трагедія» Жозе Едуардо Франко і Беати Цежінскої

Оригінальна назва книги на португальському - Holodomor - A desconhecida tragédia ucraniana (1932-1933). Була написана у співпраці з Анною Прокопишин і Луїсом де Матос Рібейро в Португалії. Ця книга до сих пір викликає величезний резонанс, адже вона стосується тих сторінок історії, про які багато хто хотів би промовчати, зробивши вигляд, що подібного ніколи не було.

«Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор» Роберта Конквеста

Оригінальна назва книги - The Harvest of Sorrow: Soviet Collectivization and the Terror-Famine. У ній описуються події, які відбулися в Україні в 1932-1933 роках. Вперше вона вийшла в світ в 1986 році, в ті часи, коли в більшості країн світу не визнавали навіть сам факт існування тих жахливих подій. Це книга-історія, книга-дослідження, що розкриває правду про геноцид проти українського народу, яка доводить в першу чергу його штучність і спланованість радянським тоталітарним режимом. За цю книгу автора удостоїли Премії Фундації Антоновичів (1987) і Національної премії України імені Тараса Шевченка (1994).

«Камінь під косою» Ольги Мак

Повість Ольги Мак "Каміння під косою" вперше вийшла в Канаді з нагоди 40-річчя Голодомору в Україні і, як відзначала критика, "читалася як щось неймовірне, в це складно повірити, що письменниця сама пережила весь цей жах". Повість була визнана кращим твором для молоді, що розповідає про Голодомор.

https://central-ua.tv/news/26553/?fbclid=IwAR3lOQwSf23L3c0ocNrL6QA5Fh7Vey-l5nVun38Q7X4xhiYa5smzPptOaaQ